Куточок психолога

Адаптація наших малюків

Час, коли дитина йде в дитячий садок – дуже складний процес і для самої дитини, і для її батьків. Перші дні, а то й тижні в дошкільному закладі – непросте випробування для всіх членів сім’ї. Сльози і капризи вранці, тривожний стан, який передається від дітей до дорослих, постійне перебування в стресі, підвищена збудливість або, навпаки, млявість і апатія. І це далеко не повний список зовнішніх проявів, які деякі батьки схильні вважати за порожні капризи. Між тим проблема лежить набагато глибше, і потрібно допомогти дитині подолати цей дійсно складний для нього період.
Саме цим процесом адаптації та соціалізації займаються педагоги ЦРРД “Дивосвіт”, адже найменші мешканці нашого міста починають свій шлях у доросле життя з нашого закладу. Для них ми стараємося створити найсприятливіші умови, щоб цей процес пройшов найменш болісніше.

ВАЖЛИВІСТЬ ХУДОЖНЬОГО СЛОВА У ЖИТТІ ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ

Ранній вік — це час, коли дитина починає пізнавати навколишній світ і себе, вчиться ходити і говорити. Одним з найбільш ефективним засобів загального й мовленнєвого розвитку дитини є художнє слово. Тому всім, хто бере участь у вихованні дітей раннього віку, необхідно чітко розуміти особливості сприйняття малюками художніх творів.
Сьогодні, на засіданні нашого клубу “Я+МАМА” ми разом з матусями обговорювали важливість художнього слова для дітей саме раннього віку. Батьки ділилися своїм досвідом, розповідали, які пісеньки, віршики, потішки вивчають разом з малюками; також розповіли, які пісеньки та казки їм їхні батьки розповідали. Було дуже цікаво дізнатися щось нове, та водночас поділитися новинками.

Клуб “Я+МАМА”

Чергова п’ятниця,чергова зустріч з нашими малятами та їхніми матусями на клубі “Я+МАМА”. Крім того,що малята граються, розвиваються та пізнають щось нове, наші мами теж поповнюють свій досвід новою та цікавою інформацією. Цього разу на заняття завітав “Інформаційний капелюх”, за допомогою якого наші мами ознайомилися з 9 заповідями батьківства. Мами з цікавістю зачитували кожну заповідь та доповнювали їх своїм досвідом.

Як зробити дорогу до дитсадка веселою і цікавою?

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?
Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.
Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» – «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».
Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

Рекомендації для батьків: “Розвиток творчості у дитини”

Знайомте дітей з усіма видами мистецтва.
Відвідуйте з ними театри, концерти, виставки , циркові вистави, музеї тощо.
Читайте дітям авторські та народні казки, дитячу літературу.
Заохочуйте дітей до імпровізованої драматизації казок, пісень, віршів.
Пропонуйте дітям придумувати свої казки й відображати у малюнках, грі, діях.
Виготовляйте разом з дітьми різні види лялькового театру (настільний, театр-рукавичка, тіньовий, пальчиковий тощо).
Дозволяйте дітям переглядати дитячі передачі, фільми, мультфільми.
Організовуйте домашні концерти, на яких діти будуть виконувати не тільки знайомі пісні та таночки, а й придумані.
Дозволяйте дітям фантазувати, виявляти творчість.
Розвивайте у своїх дітях творчі здібності шляхом відвідування музичних шкіл, театральних гуртків та студій

Дії задля поліпшення апетиту дитини

Не варто садовити дитину під час приймання їжі спиною до дверей, тому що таке розташування в просторі призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою і від її задоволення залежить загальне самопочуття дитини і зокрема бажання їсти.
Не можна об’єднувати за одним столом дошкільників, які зазвичай граються разом, щоб вони не відволікали один одного від процесу харчування.
Слід увімкнути приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підвищенню апетиту, задає певний ритм рухів.
Варто стежити за температурним режимом. У приміщенні, де їдять дошкільники, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.
Не можна примушувати дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.
Під час годування дошкільників слід уникати негативних емоцій та неприємних розмов між працівниками дитячого садка та з батьками.
Не варто сварити дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впродовж уживання їжі має бути спокійною та приємною.
Не можна виправляти помилки дитини в грубій та різкій формі на кшталт: «Не чавкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дошкільника і його ставленні до процесу харчування.

Рекомендації батькам: “7 способів, як допомогти своїй дитині здійснювати прибирання після ігор”

Найпоширеніша проблема, з якою стикаються батьки малят (і навіть старших діточок) – це необхідність постійно збирати іграшки за дітьми.

Вони часто грають з величезною кількістю іграшок протягом дня і, крім того, їх увагу та зосередженість на який-небудь грі або іграшках швидко міняється. На жаль, переключення їх уваги з одного на інше, швидше за все, гарантує вам, що діти просто залишать іграшки, не прибираючи їх, і захопляться іншою грою. До кінця дня, розкидані по всьому будинку іграшки, створять враження, що по будинку пройшовся справжній ураган.

Існують реальні способи, щоб допомогти вашому малюкові навчитися збирати свої іграшки без великих зусиль з вашого боку. Перед вами сім приголомшливих способів для того, щоб допомогти вашому малюку прибирати за собою свої іграшки після того, як гра закінчена:

Перетворіть збирання іграшок в гру. Спосіб полягає в тому, щоб здійснювати прибирання наввипередки, наприклад, запропонуйте своїй дитині завершити прибирання кімнати до того, як пролунає таймер або дзвінок. Постарайтеся його захопити. Інший спосіб передбачає спів улюбленої пісні, призначеної для прибирання. Оголосіть дитині, що іграшки необхідно зібрати до того, як закінчиться пісня.
Винагороджуйте дитину. Якщо дитина дійсно досягає своєї мети і врешті-решт збирає свої іграшки чи хоча б просто допомагає вам у цьому, заохочуйте її і давайте їй маленькі винагороди за її старання. Хороше повинне траплятися тільки з тими, хто цього заслуговує, подібна теорія “працює” і у випадку з малюками.
Зберігайте іграшки в легкодоступних місцях. Діти люблять зручні полиці і ящики, куди вони можуть прибирати свої іграшки. Запропонуйте дитині різні місця, куди можна складати іграшки, наприклад, етажерку, ящики або іграшкові коробки з кришкою. Якщо ваша дитина не може дотягнутися до місця зберігання іграшок (скажімо, на верху шафи) або не може відкрити двері в шафу, це тільки збільшить його небажання і відмову в допомозі прибирання кімнати.
Вибирайте різнокольорові ящики і коробки. Цікаве місце зберігання більше “надихне” вашу дитину до збирання. До того ж, вибір будь-яких певних кольорів коробок і ящиків для певного типу іграшок також може збільшити інтерес вашої дитини до процесу. Сортування м’яких іграшок або ляльок від барвистих книг і крейди буде забавою для малят і вони, без сумніву, захочуть зробити те ж саме і на наступний день після своїх ігор.
Зробіть так, щоб час прибирання розглядався як звичайна справа, як порядок речей. Адже звичка – це іноді дуже потрібна річ, особливо у дітей. Дітям подобається, коли події легко передбачувані. Якщо діти звикнуться з тим, що їм необхідно щодня в певний час до вечері прибиратися в своїй кімнаті, то вони, найімовірніше, будуть підходити до цього простіше.
Використовуйте “відволікаючий маневр”. Якщо ваш малюк відмовляється допомагати вам, спробуйте відвернути його від необхідності прибиратися. Залучіть його увагу іншим способом. Замість того щоб змушувати дитину прибирати іграшки, почніть розмову з іграшкою і тим самим привертаючи увагу маляти. Коли ваша дитина проявить інтерес до подій, пограйте разом, а потім попросіть його прибрати іграшку. Звичайно, в даному випадку, вам буде потрібно трохи більше часу, щоб прибратися в кімнаті, але проте ваша дитина оцінить ваше спілкування один на один, і прибирання кімнати більше не буде “війною”.
Знайте міру. У деякі дні ніякі лестощі або заохочення не “зіграють вам на руку” в справі збирання іграшок. Можливо, ваш малюк просто себе погано почуває або втомився. Навчіться розуміти свою дитину по невидимих сигналах, дайте йому передих і хоча б на день звільніть від обов’язків. Зрештою, ви ж можете зайнятися прибиранням і завтра.

ТРУДНОЩІ АДАПТАЦІЇ ДОШКІЛЬНЯТ

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні.

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
До кінця раннього віку в дитини з’являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов’язують:

і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;
і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Індивідуальна спільна корекційно-розвивальна робота з Марійкою

ШКОЛА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГА

Нещодавно в ЦРРД “Дивосвіт” відбулося перше заняття Школи педагогічного зростання педагога. Під час цього засідання педагоги мали можливість поділитись своїм педагогічним досвідом та дізнатись багато нового.

ЧОМУ ДИТИНА НАЙГІРШЕ ПОВОДИТЬ СЕБЕ З МАМОЮ?

Кого дитина любить – тому від неї і дістається. Один з найбільш частих запитів батьків у консультуванні звучить так: чому моя дитина поводиться зі мною найгірше? Вона прекрасно поводиться в садочку. До неї немає жодних зауважень у педагогів на заняттях. Няня каже: «У нас з ним немає ніяких проблем». І тільки з мамою – в основному це адресовано мамі – дитина поводиться просто жахливо. Часто батьки, особливо якщо це первісток, не розуміють, в чому ж тут справа.Дуже поширена така тенденція: якщо щось відбувається не так, значить, винні саме ми, батьки. Я, мама, зробила щось неправильно, тому дитина так жахливо поводиться.Є одне просте правило в психології дитячо-батьківських стосунків: дитина поводиться найгірше саме з тим, кого найбільше любить. Точніше, з тим, з ким у неї найбільш близькі і довірчі стосунки. Якщо ви зіткнулися з феноменом, коли ваша дитина поводиться найгірше саме з вами – радійте, ви створили їй той самий базовий рівень довіри, про який так модно згадувати в сучасній теорії прихильності. Це, дійсно, здорові відносини з мамою.Пояснення таке: так, дитина з мамою поводиться гірше, тому що може дозволити собі не контролювати свою поведінку і емоції, хоча з іншими людьми вона уже навчилася себе контролювати і навіть робить це систематично. Це перша причина.Дитина – це хамелеонДруга причина, з якої діти можуть гірше себе вести, і знову ж таки саме з мамою, така: дитина – це універсальний радар і стовідсотковий хамелеон в плані емоційних реакцій. Ми зараз говоримо про дошкільника, точніше, про дитину до шести років, тому що ближче до цього віку починають визрівати інші механізми, і така поведінка відходить на задній план. Дитина – це хамелеон, і це один з механізмів розвитку, вдосконалення і навчання. Поки дитина мала, 80% навчання для неї – це імітація: дитина імітує мамину ходу, рух дорослого ложкою, батьківську поведінку. Іноді від цієї імітації великі руйнування в господарстві, тому що дитина зімітувала, скажімо, роботу на комп’ютері і “відрубала” вам системний блок. Або що-небудь кулінарне – і розсипала по всій кухні борошно. Саме цей рівень поведінкової імітації ми бачимо і навіть можемо над цим посміятися, якщо не надто перевантажені і не дуже нервуємо.Рівень емоційної імітації звичайний батько бачить набагато гірше. Коли дитина погано себе веде при приході мами, а до цього з іншим дорослим поводилася добре, – це дуже наочна ілюстрація автоматичного хамелеонства.Скажімо, дитина весь день була з бабусею, у них все було прекрасно. За цей час дитина підстроїлася під бабусин тип реакцій, її вимоги, швидкість, мовні звороти, під те, від чого бабуся задоволена і незадоволена. Вона стала фіолетова в цяточку. Це відбувається не на рівні розуміння, а на рівні відчуттів. Вона це робить бездумно, як рослина повертається до світла, як собака або кіт приходять жаліти або лікувати господаря.Ось вона підлаштувалася, і тут приходить мама, а разом з нею і інша система координат, вимог і емоційних очікувань, інша система реакцій на ту чи іншу поведінку, на ті чи інші слова. А дитина все ще фіолетова в цяточку, вона не встигла стати знову червоненькою в смужку.У дитини на якийсь час включається просто клин: одночасно працюють дві системи координат. Тому вона губиться, і одна з можливостей вийти з цієї розгубленості – провокативна поведінка. Це все відбувається не на рівні усвідомлення, це істерика, поведінковий збій.Я – погана мамаЯк тільки батьки перестануть думати, що така поведінка дитини звернена на них, і що саме вони винні в тому, що сталося, відкриється величезний арсенал можливостей і реакцій. Тому що типова внутрішня логіка: я – погана мама. Ще бабуся може підлити масла в вогонь: «Я ж прекрасно з ним справлялася», «У нас так мило пройшов день», «Ми з ним завжди ладнаємо, ну що ж ти робиш таке, що у тебе дитина відразу плаче?»У деяких випадках потрібно просто пропускати цю емоційну хвилю. Ця метафора пов’язана для мене з образом з дитинства, коли маленькими ми стрибали на хвилях. (Великі теж люблять стрибати на безпечних хвилях внутрішнього моря, коли злегка штормить). Для того, щоб почати стрибати, потрібно перечекати одну хвилю і під неї підпірнути. І далі вже опиняєшся в комфортному, цілком безпечному просторі.Те ж саме з емоційними реакціями дитини. Якщо тільки ми трохи почекаємо але не небезпечно відсторонимося, не будемо холодними, а відійдемо на пару кроків, то дитина перебудується. Швидше за все, з поведінкового збою вона вийде сама, а навіть якщо і застрягне в ньому, ми можемо йому допомогти словами: «Ти так зараз вередуєш, що я розумію, що ти за мною дуже сумував». Перечекати хвилю і зробити можливою зміну в кольорі – дитина з фіолетового в цяточку стане знову червоненькою в смужку.Якщо контраст між бабусею і мамою дуже великий, то реакції такого типу бувають дуже сильними. Тоді потрібно влаштовувати так, щоб дитину буквально моментально передавати з рук у руки. Тому що дитину так і буде клинити, якщо мама з бабусею сядуть пити чай.Виділена лінія спілкування з кожним дорослимБуває, потрібно змиритися з тим, що якийсь період часу поведінка дитини буде неконтрольованою і непрогнозованою. Краще двері в двері – один прийшов, інший вийшов. І мама ще якийсь час повинна почекати, поки дитина повернеться в норму, перетвориться в свій колір.Є сенс взагалі тримати в голові таку картинку: з кожним дорослим, тісно причетним до життя дитини, у неї буде своя лінія поведінки, виділена лінія спілкування.У дитини повинна бути виділена лінія спілкування з бабусею, з нянею і т.п. Це свої особливі стосунки, які відрізняються від стосунків з мамою, які розвиваються за іншими законами, в яких дитина інша, адже в кожних близьких стосунках людина проявляється по-різному.Такі стосунки не будуть небезпечними, за умови, що з боку мами вони не будуть викликати ревнощів, відсічі, агресії, диктату. Адже якщо мама досить часу проводить з дитиною, стосунки з нею залишаться для неї найголовнішими і довірливими, в них найбільше можна. Якщо дати дитині дозвіл бути іншим і бути з іншими в якомусь просторі, це тільки піде всім на користь.Якщо дитина зовсім іншим голосом і з іншими інтонаціями говорить з бабусею і, можливо, нею командує і навіть маніпулює, то вона поводиться так, тому що для бабусі це нормально, бабуся це дозволяє, у них розвивається своя, цілком гармонійна історія.Автор Катерина Бурмістрова, дитячий психолог, мама 11 дітей.